ВУДЧАК
зі всіх сусідів
найдопитливіший бабак
он він нишпорить поміж купок хмизу
що їх позводив у нашім запущенім царстві
хрумкає хребтом молодої ялини
і лапкою в свіжій сажі
вказує: отам, за кущем жасмину,
скупаймо її, тонку,
в застояному струмку!
якщо спливе, то відьма, а потоне, то так,
звичайне дерево
м’який інквізитор, пухнастий пустун
все сортує свої знаряддя
на залитій місяцем галявині:
цвяшки, шпильки, нитки,
зашкарублі серпочки кігтів,
синій жар світляків
ні, не спинений в русі
залитий цементом
в спіненій норі
ОЛЕНІ
Бач, ось їхні сліди між деревами.
Вказує, і я схиляюсь
над відбитками (панських? чортівських?) ратиць.
Ще не бачила, а вже знаю
що хряпнуло тайський базилік, а на дрібному таймі –
подалось назад у кущі гортензії, сполохане
чи то скрипом дуба, чи то чвірканням запальнички.
В себе я їх відстрілюю і роблю стейк!
Наче між іншим, вимальовує на газоні
криве ґрафітті, значачи високовольтну лінію.
Нігті його рожеві, як підшкірок.
Руки самі знають, як
протягнути спазмуючого селена через рівно зголену зону,
зцідити кров, розпороти живіт. Зволокти,
наче тісну наволочку із защільно набитої подушки,
все іще теплу шкіру.
Я надаю перевагу електрикам.
(Чвірк, чвірк, в кров роздираю пучку об гвинтик запальнички).
І він приязно посміхається.
Думає, це я так фліртую.
СВИНІ
На пластиліновій фермі живе
Джек і джип, кіт і пес, і отара овець,
але основну комічну розрядку в карколомний сюжет
вносять вони:
Свині.
В тіснім багнистім загончику,
свині розжовують разом з гнилою морквою
плани субверсії, контрреволюції, домінації,
старозавітньої помсти за сотні років насильства,
що скошує найкращих представників їхнього роду
в самому цвіту юності, ще до того,
як вповні розкриються їхні значні коґнітивні таланти.
Лють – співпричина олюднення.
З рожевої піни гніву,
свині постають – ні, не солодкою ватою провінційного атракціону –
то похмурими мафіозами, то загрозливими неформалами,
то качками-гопніками, справжніми джентельменами
студентського братства Сіґма Альфа Епсильон,
на все зле проворними інфернальними козаками,
мовчазними аристократами, що обмінюються секретними посланнями
у горнятках з імперської порцеляни,
поки плебс жує, ремигає, сре,
б’є футбол, рве балет;
словом, безсовісно процвітає.
Люті своєї не концептуалізували,
але це не завадить їм,
донедавна ще мирним трьом поросяткам з дитячої казочки,
мовчки збити його з двох царських ніг,
сполотнілого, відтягти в сарай,
під пронизливий вереск, акуратно вивчати
основні причини історичного гноблення:
ось райдужна шинка, oце прошутто, а це – бекон.
А ось і вишуканий старшобратський язик.
Для прощального поцілунку.
ЧЕРЕПАХА
Вперше бачила її у колисці з травою:
“Паха!” примовляв маленький син,
намагаючись розгладити горбики на гладкій голівці.
Витягла шийку, як щойновилуплене пташеня.
Обережно, кусається.
Вдруге стрілися в рівчаку за домом.
Черепаха по-матроськи перекочувалась з лапи на лапу,
пахкала і скрипіла, як античний марінер Колериджа.
Помітивши мене, зсунула панциря на самого носа.
Завмерла.
Втретє надибала сам панцир, без черепахи.
В затінку, прохолодно вологий на дотик,
змусив мене завагатися: живе-неживе?
Ось і знов усіх обігнала, кістлявий ти парадокс.
Poor Yorick! як сказав був один молодий олігарх
в мене на батьківщині.
ЗАЙЦІ
Сірі дрібненькі тіні
все нависають над сторінкою
в (заповільненій? спиненій?) зйомці крізь об’єктив
не Зеніта – Зенона.
Спробуй лишень
знову спінати цю платівку,
з’їжджену до дзижчання, варту хіба
виїдженого черепашиного панциря.
Модний колись діджей
визнай: скурвився, і тепер ти шит.
Краще піди покури в кутку.
Нам покрутить тут свіжакров.
Сидячи в спиненому потязі,
дивлячись у вікно на потяг, котрий мчить повз
все здається, що мчишся – сам
крізь осклілий в прозорому желатині світ.
Борсаєшся, і не можеш прийти до тями,
знову , і знову, і знову
знаходячи себе на тому самому місці.
Попри явну можливість руху.
ЗМІЯ (МАМОЧКИ)
І.
Що таке любов? питав
молодий Сократ в Діотіми.
намагаючися вхопитись за
білу руку в пітьмі
і щораз відчуваючи, що
вхопився за власну руку.
Я тебе навчу, але ти
слідом йди і не відставай,
не бажай і не бійся.
Я не мамка і не бабай,
тож за руку не хапай мене.
Заспокойся.
Спробуй триматись голосу,
мов Одісеїв пес.
Отже, слухай…
І з уст її полилось
зашипіло задзеленчало
схлипнуло хлюпнуло закричало
І трепетав Сократ, і в пітьмі
розглядав клубні блискавки вогняні,
що осяяли кільця її скляні.
Набухало, роздвоювалось, і ось
кров’ю людською налилось
безсмертя.
ІІ.
Наче збуджена дудкою кобра, напнулась уся.
Не себе несе, а його несе.
Беззаконно спасенна: в неї тепер є все.
Як на іконі: Єва змію пасе.
Мамочка-воїн о десяти мечах
і за плечима в неї мається стяг
із хрестом
(через оба крила)
Орденy Материнства,
котрому себе присвятила.
(Віддалась. Віддала).
Козирна карта (чорна? кармінна?)
на котру поставила –
й виграє. Неодмінно.
Світ навколо здрібнів, я ж роздулась уся.
Не знесу його – то мене знесе.
Він – безсмертя в мені. Спаяні два кільця.
Як на іконі: Єву змія пасе.
КОЙОТ
що по лівий сосок –
то не змій лежить.
що по правий сосок –
не орел дріма
і під лоном твоїм
не земля дрижить
не вода кипить
не гора кричить
а згадай-но, як знайшла тебе цуценям
на долоні давала хліб, змочений в молоці
ти лизала руку, душенька, колобок,
треба було тоді ще дружбу нашу в мішок –
та в воду
діточок своїх
кулями годувала
крівцею напувала
шкірою людською пеленала
в танчики взувала
ночей недоспала
виплекала
місця собі не знаходиш, скавулиш на місяць
глянь, ось кладу тобі під порогом м’яса,
кличу тебе на ім’я, м’ячик кидаю, може,
звикнешся станеш ручною
сукo
рим стояв
на семи горбах
на людських горбах
варварських гробах
брав, боров, хитрував
голку в яйці ховав
громом у горлі став
бах
червень, 2014
оксана максимчук 