Tags

Ось він, трьоххвилинний фрагмент
внутрішнього кіно:
на височенних шпильках
балансую між двома красенями поетами,
аж з-за рогу виринаєш ти, нерівними ривками
проборсуєшся повз, розвертаєшся,
не зводячи очей, заспівуєш уривок
народної любовної пісні, задкуючи, в’їжджаєш
в стіну, розчиняєшся.

От і добре. Значить, все на місцях.
Ми на своїх місцях.

Дарма, що повисли на волоску.
Що це наші з тобою останні кадри.

Так уві сні: по гладенькій поверхні
пробігає трем, образи пікселюються,
рідна людина
раптом зникає.

Посміхаюся вслід,
але ось з-за рогу знов виринає він,
перевтомлений плавець,
важко гребе повз, розвертається, задихавшись,
намагається встигнути, ледь чутно
заспівує, все.

Не трусись. Схаменись.
Бачиш, все на місцях.
Це троянда троянда троянда троянда.
Решта – деталі, шум.

Підіймаю цигарку, що випала в тебе з уст.
(Відтепер на infinite loop випадатиме в тебе з уст).

Допалюю.

Advertisements