Оксані Максимчук – про враження від її віршів

thinking and thoughtlessness

Вірші про які написаний цей непрофесійний, мабуть навіть анти-професійний і дуже особистий коментар – тут:
https://yabloo.wordpress.com

Mature subject matter and graphic content. Viewers’ discretion advised. – це і самих віршів стосується, і коментаря мого теж.

Ну що, Оксанко, ти готова? Стрибаймо!

Почну з найпростішого і банального: твої вірші складно коментувати, бо вони складні. Найскладніші з тих, які я читала (хоч читала я мало), складніші за Стуса. Складні на всіх рівнях, трапляються такі, які я навіть не намагаюся зрозуміти – не тому, що вони того не варті, а тому що бачу, що не потягну, не знайду входу. Знаєш, Сем нас вчив, що вчитуватися у феноменологічний текст слід не намагаючись з наскоку взяти те, чого не розумієш. Навпаки, починати слід з того, що розумієш, що очевидне, як відчинені двері, через які можна в той текст зайти. А те, що цілком незрозуміле, радив пропускати, при першому, другому, п’ятому, навіть десятому прочитанні. Так от…

View original post 1,482 more words

лаллабай

Любі мертві
залишаються у зимі.
Насінини
в скам’янілому карфагені,
в креогеннім сні.

Нас зігрівають кулі.
Нам співає лед.
Сійся, смерте,
у пульсуючий наш намет,
під епідерміс льолі.

Люлі люлі, милі мої.
Повипадали гулі
з маминого гнізда.
Зметені із лиця землі,
залишаймося у зимі.

В серці муляє:
Втримати не змогла.
Бережися, любий.
Розчленований на два,
Слава твоя єдина.

мертвий сезон

Tags

Виринаєш з-під заліпленої листям поверхні,
опираєшся ліктями на скрижанілий бортик.
Кажеш: Змерз. Хочу випити.

На грудях сіра лапка листочка.
Ти говориш, але губи не рухаються.
Як у сюрреалістичному фільмі,
в цей морозний день
над твоїм тілом не з’являється пари.

Ні, це не ностальгія Tарковського.
Скоріше, ла мала едукасьйон Альмодовара
з Гаелем Гарсією Берналем у чільній ролі.
Здається, в юності ти був схожим на нього.

Добре, що ти ще тут.
Я ще мала тобі щось сказати.
Я ще мала собі щось сказати.
Щось сказати.

KNIGHT OF CUPS

Tags

Як попрощатися з тим, з ким і не вітався?
Я торкаю тебе за пальці. (В тебе немає пальців).
Гладжу ворс на потилиці. (В тебе нема потилиці).
От ми і не зустрілися. Лицарі в ложі з глиці.

Що вродливіший кінь, то він важче пада.
Що коштовніший спис – то ймовірніше мимо гада.
Рейвен кряче до брата. Брату брат тулить рани.
Спочатку пішли боги, зараз ідуть шамани.

Так от можна оплакувати з алюзіями на класику.
Свічку під дзеркало ставити у калюжку з воску.
Одягнутись в чорне, випити вермуту або шнапсу.
Написати скорботну картку із картинкою з Босха.

Серце моє, виїджений мурашник,
З ким страшно борешся так, і нащо?

АМЕРИКАНА

Tags

Не у підкрохмаленій Новій Англії,
і не в радісній Каліфорнії.
Уявляю тебе радше
на середньому заході
Еліота і Паунда, у безкрайніх
просторах під сизою ватою,
з небом кольору глиці,
у латиниці щільного шрабу.

В прерії трави легко ховають
вершника й вершницю,
хатку на кістяній лапці,
дорослого бізона.
Buffalo buffalo Buffalo buffalo buffalo
buffalo Buffalo buffalo
Так підказує Аннабель Ло,
любителька влучного слова,
полуничних льодів.
Я не коханця хочу, я хочу тата.
Тому помираю рано.
Все тут виразніше i молодше,
ніж на перший погляд.

Під розораним зоряним небом
ти любитимеш хлопців
і слухатимеш пісні Америки
в абсолютній тиші.
У твоїй бороді селитимуться
світляки і робіни.
Уві сні ти бачиш, як нові міста
з-під асфальту і криці,
напружують м’язи, витягають пальці,
розпускають корені під корою.
Ти вдихатимеш дим у Америці,
в котрій речі ще пам’ятають,
хто їх найменував.

Пий до дна цей келих
iз зав’язaними очима.
Я розкручу тебе, як в дитячій грі,
під стару лічилку.
Знаю, куди тебе спрямувати.
Он на тій горі
буде твій дім
звідти ти засвічуватимеш ліхтарі
коли ловиш вірш
в абсолютній тиші
в паралельному вимірі
ти засвідчуватимеш: я є

З наших різних гір, ловимо
грім, однозначний, вічний
як симфонія зір,
під пронизливий скрeгіт
тіл що сходять з орбіт

BLOOD ON THE LEAVES

Tags

Я тримаю себе в руках.
Руки твої в рукавах.
Рукави зав’язані в бант.
Місце – порожній бар.

Музика – вінтажний хіп-хоп.
Хтось за стійкою курить доуп.
Я підношу до губ твоїх келих.
У волоссі дріма метелик.

Притягаю тебе за лікоть.
Шиті єдиним ликом,
потанцюймо, поки не зник.
Дівчинка і лісовик.

Дивний плід, тихий спів.
Скрапує кров з листків.
Під розмоклою щокою
проростаєш травою.

Слухай Нінин вокал.
Так – бракуватиме там.
Кров усе скрапує з листя.
Нам ніколи не вийти звідси.

Щось змістилось, мов розійшовся шов.
Вийшов хтось, хтось увійшов.
Простір між нами стає стіною.
Руки твої за спиною.

Ти заплющуєшся, тіло твоє все важчає.
Прошу, ходімо, шепочеш, не можу.
Притуляюсь щільніше, кажу, не страшно.
По мені мурашки. В тебе у грудях – мурашник.

УЛЮБЛЕНІ НАРКОТИКИ

Tags

Янгол сурмить в сурму
Залишаєш її саму
Покидаєш смурну

Янгол гримить у трубу
Осмоляється свіжий зруб
Ти лягаєш в труну

Хто обживеться, коли
в цій дощовій колибі
в жирній молочній млі

Хто налаштує орган
в крейдових стінах гриба,
де співає про лав калган

Хтось нам пообіцяв
все поставити на місця
й вільну любов до свят

Так! – показав нам хтось.
Ми любили його колись.
Бо вдавалось йому, як далось.

Як проступає піт
Як проростає сніг
Як проминає вік

Як помирає вовк
Як промовляє гонг
Як забивається гол

Як розбухає морок
Як відлунює крок
Як прозріває око

Як скресає лід
Як дозріває плід
Як заселяється дім

infinite loop

Tags

Ось він, трьоххвилинний фрагмент
внутрішнього кіно:
на височенних шпильках
балансую між двома красенями поетами,
аж з-за рогу виринаєш ти, нерівними ривками
проборсуєшся повз, розвертаєшся,
не зводячи очей, заспівуєш уривок
народної любовної пісні, задкуючи, в’їжджаєш
в стіну, розчиняєшся.

От і добре. Значить, все на місцях.
Ми на своїх місцях.

Дарма, що повисли на волоску.
Що це наші з тобою останні кадри.

Так уві сні: по гладенькій поверхні
пробігає трем, образи пікселюються,
рідна людина
раптом зникає.

Посміхаюся вслід,
але ось з-за рогу знов виринає він,
перевтомлений плавець,
важко гребе повз, розвертається, задихавшись,
намагається встигнути, ледь чутно
заспівує, все.

Не трусись. Схаменись.
Бачиш, все на місцях.
Це троянда троянда троянда троянда.
Решта – деталі, шум.

Підіймаю цигарку, що випала в тебе з уст.
(Відтепер на infinite loop випадатиме в тебе з уст).

Допалюю.

звірі арканзасу

ВУДЧАК

зі всіх сусідів
найдопитливіший бабак
он він нишпорить поміж купок хмизу
що їх позводив у нашім запущенім царстві

хрумкає хребтом молодої ялини
і лапкою в свіжій сажі
вказує: отам, за кущем жасмину,
скупаймо її, тонку,
в застояному струмку!

якщо спливе, то відьма, а потоне, то так,
звичайне дерево

м’який інквізитор, пухнастий пустун
все сортує свої знаряддя
на залитій місяцем галявині:
цвяшки, шпильки, нитки,
зашкарублі серпочки кігтів,
синій жар світляків

ні, не спинений в русі
залитий цементом
в спіненій норі

ОЛЕНІ

Бач, ось їхні сліди між деревами.
Вказує, і я схиляюсь
над відбитками (панських? чортівських?) ратиць.

Ще не бачила, а вже знаю
що хряпнуло тайський базилік, а на дрібному таймі –
подалось назад у кущі гортензії, сполохане
чи то скрипом дуба, чи то чвірканням запальнички.

В себе я їх відстрілюю і роблю стейк!
Наче між іншим, вимальовує на газоні
криве ґрафітті, значачи високовольтну лінію.

Нігті його рожеві, як підшкірок.
Руки самі знають, як
протягнути спазмуючого селена через рівно зголену зону,
зцідити кров, розпороти живіт. Зволокти,
наче тісну наволочку із защільно набитої подушки,
все іще теплу шкіру.

Я надаю перевагу електрикам.
(Чвірк, чвірк, в кров роздираю пучку об гвинтик запальнички).
І він приязно посміхається.

Думає, це я так фліртую.

СВИНІ

На пластиліновій фермі живе
Джек і джип, кіт і пес, і отара овець,
але основну комічну розрядку в карколомний сюжет
вносять вони:
Свині.

В тіснім багнистім загончику,
свині розжовують разом з гнилою морквою
плани субверсії, контрреволюції, домінації,
старозавітньої помсти за сотні років насильства,
що скошує найкращих представників їхнього роду
в самому цвіту юності, ще до того,
як вповні розкриються їхні значні коґнітивні таланти.

Лють – співпричина олюднення.

З рожевої піни гніву,
свині постають – ні, не солодкою ватою провінційного атракціону –
то похмурими мафіозами, то загрозливими неформалами,
то качками-гопніками, справжніми джентельменами
студентського братства Сіґма Альфа Епсильон,
на все зле проворними інфернальними козаками,
мовчазними аристократами, що обмінюються секретними посланнями
у горнятках з імперської порцеляни,
поки плебс жує, ремигає, сре,
б’є футбол, рве балет;
словом, безсовісно процвітає.

Люті своєї не концептуалізували,
але це не завадить їм,
донедавна ще мирним трьом поросяткам з дитячої казочки,
мовчки збити його з двох царських ніг,
сполотнілого, відтягти в сарай,
під пронизливий вереск, акуратно вивчати
основні причини історичного гноблення:
ось райдужна шинка, oце прошутто, а це – бекон.
А ось і вишуканий старшобратський язик.
Для прощального поцілунку.

ЧЕРЕПАХА

Вперше бачила її у колисці з травою:
“Паха!” примовляв маленький син,
намагаючись розгладити горбики на гладкій голівці.
Витягла шийку, як щойновилуплене пташеня.
Обережно, кусається.

Вдруге стрілися в рівчаку за домом.
Черепаха по-матроськи перекочувалась з лапи на лапу,
пахкала і скрипіла, як античний марінер Колериджа.
Помітивши мене, зсунула панциря на самого носа.
Завмерла.

Втретє надибала сам панцир, без черепахи.
В затінку, прохолодно вологий на дотик,
змусив мене завагатися: живе-неживе?
Ось і знов усіх обігнала, кістлявий ти парадокс.
Poor Yorick! як сказав був один молодий олігарх
в мене на батьківщині.

ЗАЙЦІ

Сірі дрібненькі тіні
все нависають над сторінкою
в (заповільненій? спиненій?) зйомці крізь об’єктив
не Зеніта – Зенона.

Спробуй лишень
знову спінати цю платівку,
з’їжджену до дзижчання, варту хіба
виїдженого черепашиного панциря.

Модний колись діджей
визнай: скурвився, і тепер ти шит.
Краще піди покури в кутку.
Нам покрутить тут свіжакров.

Сидячи в спиненому потязі,
дивлячись у вікно на потяг, котрий мчить повз
все здається, що мчишся – сам
крізь осклілий в прозорому желатині світ.

Борсаєшся, і не можеш прийти до тями,
знову , і знову, і знову
знаходячи себе на тому самому місці.
Попри явну можливість руху.

ЗМІЯ (МАМОЧКИ)

І.

Що таке любов? питав
молодий Сократ в Діотіми.
намагаючися вхопитись за
білу руку в пітьмі
і щораз відчуваючи, що
вхопився за власну руку.

Я тебе навчу, але ти
слідом йди і не відставай,
не бажай і не бійся.
Я не мамка і не бабай,
тож за руку не хапай мене.
Заспокойся.

Спробуй триматись голосу,
мов Одісеїв пес.
Отже, слухай…
І з уст її полилось
зашипіло задзеленчало
схлипнуло хлюпнуло закричало

І трепетав Сократ, і в пітьмі
розглядав клубні блискавки вогняні,
що осяяли кільця її скляні.
Набухало, роздвоювалось, і ось
кров’ю людською налилось
безсмертя.

ІІ.

Наче збуджена дудкою кобра, напнулась уся.
Не себе несе, а його несе.
Беззаконно спасенна: в неї тепер є все.
Як на іконі: Єва змію пасе.

Мамочка-воїн о десяти мечах
і за плечима в неї мається стяг
із хрестом
(через оба крила)
Орденy Материнства,
котрому себе присвятила.
(Віддалась. Віддала).

Козирна карта (чорна? кармінна?)
на котру поставила –
й виграє. Неодмінно.

Світ навколо здрібнів, я ж роздулась уся.
Не знесу його – то мене знесе.
Він – безсмертя в мені. Спаяні два кільця.
Як на іконі: Єву змія пасе.

КОЙОТ

що по лівий сосок –
то не змій лежить.
що по правий сосок –
не орел дріма
і під лоном твоїм
не земля дрижить
не вода кипить
не гора кричить

а згадай-но, як знайшла тебе цуценям
на долоні давала хліб, змочений в молоці
ти лизала руку, душенька, колобок,
треба було тоді ще дружбу нашу в мішок –
та в воду

діточок своїх
кулями годувала
крівцею напувала
шкірою людською пеленала
в танчики взувала
ночей недоспала
виплекала

місця собі не знаходиш, скавулиш на місяць
глянь, ось кладу тобі під порогом м’яса,
кличу тебе на ім’я, м’ячик кидаю, може,
звикнешся станеш ручною
сукo

рим стояв
на семи горбах
на людських горбах
варварських гробах
брав, боров, хитрував
голку в яйці ховав
громом у горлі став
бах

червень, 2014