Tags

Хоч там як не крути – не оступишся з мапи божої.
Тіло одухотворене, з космосом ототожнене.
Шум, барахління, булькання – геть усе передбачено.
Ідеальна його навігація. Налаштована на побачення
сутності і подоби в саду порожньому.
Досконала імперія – приречена на продовження.

Ось яйце відкладено крізь стерильний стержень:
в м’яз і м’якоть личинка мережить стежку.
Вигризає ґрафіті в спустошенім пантеоні –
сірий саджанець сажі на срібнім полі.
Точить кристали, вершить вежі.
Крихітний вавілон переступає межі.

Кожен крок до мети віддаляє мене від тебе.
Як закувати море у оберемки ребер?
Як досягнути цілісності, щоби вся – мов з пластмаси?
Ти скажи мені: я душа, вживлена в кров і м’ясо?
Чи гора із кісток і м’язу, із нав’язливою потребою
yподобитися творцеві, смерть побороти смертю?

Лоґосу ненависна маса тлінна тіниста.
Знаю, така програма. Значить, схибив навмисно.
Як розметані полем бою шматки героя,
я сповзаюсь докупи і стаю – горою.
Товщею струмуючою, монолітом.

Заговорила гора. І стало – світло.

Advertisements