Зараз тут буде вірш. Чекай.
Тіні слів проступають на стінi екрану –
слід кривавий на білій пов’язці раненого.
Я не річ вручаю тобі – ручай.

Віриш? Не руш. Хай шиття болить.
Наливається. Жилиться. Оживає.
Дощ іде у беззвучних покоях Данаї.
Невимовна самотня мить.

І ниття, і вологе тремтіння нутра –
Хмара на мене лягла, гора?
Віруєш? Тo промов.

І розходиться тріщинами кора,
розверзається рана, прірва, діра,
по котрій впізнаєш любов.

Advertisements