На, фасуй, не махлюй, не стріляй, все одно не на гроші.
Граємо для душі, для пом’якшення тиші.
Кришаться карти. Вгрузаємо глибше й глибше.
Ми скуштували вже, чого нам ці ігри коштують. 
Та все одно б’ємо тишу тишею.

Скільки коштує тиша, скільки важить слово.
Так починалась історія: сім’я, овум,
ембріони мовлення, мов жменька проса,
що не в долоні – в лоні –  вживлюється, проросле,
що розправляє корінь і крові просить. 

Вібрування повітря, пульсування метру.    
Мовлення – немовля, вимагає жертви.
Хоче лежати під серцем, під Нотр Дамом ребер.
Може виродитись в хайдеґґерівськy Gerede.
Розсмоктатися. Народитись мертвим.

Тиша коштує більше тим, хто менший, слабший.
Слабші й менші, ми навчилися жити в тиші.
Вити в ній шатра. Ховатися, коли страшно.
Відчувати, коли час зникнути, а коли залишитись.
Так приручивши тишу, ми зуміли вижити.   

Тишe, пустеле безмежна. Супутники і планети,
кружляємо над каркасом отчого дому.
Цвіркає сірник, спалахує сигарета.
Стукай –  он цівочка світла! – у хату хрону,
в скрижанілий огризок мови під сніговим наметом.

Advertisements