З особливим цинізмом, тисну за лайком лайк:
за симулякр естетики, за лаканівський лак,
за прозаїчні -изми, за павутину паузи,
за коллажі сарказму, за метастази сказаного.

Лето, прикрита тонкою корою екрану!
Хвилею цифровою бавила і лепетала.
Все сплива: і бульбашки, і кристали.
Плескайте, язички! Обплела. Заарканила.

Лета – не страх, не трепет: сама поверхня.
Пікселів сплетіння та розплітання.
Крапки над ‘і’ (чи смайли?) розтав охайні,
жирні потьомкінські села на берегах таймлайну.

Ось симулюю щастя. Коментуєш: Супер!
Мислю, тому і сумно. – Ergo sum…
Тіні настінні мелькають (френдів? фіндів?).
Перемагаєш, Лето. – Veni. Vidi.

Advertisements