Ось і осінь, і мерзнуть троянди в церковнім саду.
Ось і осінь, і зовсім не сумно збирати плоди.
Все завмерло i мовчки чекає, коли я помру.
Але я не помру, не помру. Нe цієї зими.

Може, тіло – могила, а може – тюрма.
Тисячоліття поезії, а метафора, бачиш, та ж.
Темні хороми, м’ясистий храм.
В ньому хрипить орган. Інших у нас нема.

Осінь? То час збиратись і йти,
видаляти рахунки, замітати сліди.
Аватаре в фейсбуці, вартуй відтепер один.
Твоя авторка – в дим. Боже, які тумани.

Advertisements