Купідо, я так хочу
рамена твої молочні,
вишиті віями очі,
кучері позолочені.

У тремтливому світлі
вполюй мене, ніжну нетлю.
В сіті твої весільні,
мов у саван, вступлю.

Чи повіриш, що зовсім себе не жаль.
Не проймаюсь. Приймаю усе, як є.
Розімкніться, обійми. Розм’якни, кришталь.
Мов мисливець над звіром, замислився окоєм.

Хто, як не я? Схиляюся над віршем.
Розглядаю кущики моху в чутливих складках.
Ти мій скарб, я хочу іще і ще
щемів пульсуючих, куль солодких.

Це моє, і це теж моє.
Дай і дай, як у віршах Цвєтаєвої.
Куй, поки гáряче. Чуєш, кує?
Крильми y серце б’є, відриває?

Під егідою Любові
виходжу на поле бою.
Виходжу на поле крові
змагатися із тобою.

То розхитуюся, як боксер на рингу.
То виструнчуюсь, тореадор на кориді.
Спробуй мене на зуб, здійми на роги.
Поет – він завжди –  в повітрі.

Обіймімося. Щільніше.
Ти мірило моєї маси.
Меншаю – я, вірш – більшає.
Любові гарматне м’ясо.

Advertisements