Янголе згірклої крові, підступись до горла.
Ти давно вже прагнеш випурхнути назовні.
Осяйні твої обладунки засліплюють всі мої органи.
Тяжко носити тебе, мов хворобу в своєму череві.

Бачиш, раніше думала: янгол – безстатева птаха,
божа іскра роздмухана, втілення слави духу.
Златоуст. Благослoвить. Не зачепить й мухи.
Ти ж – вгризаєшся в горло, не даєш мені дихати.

Пір’їн твоїх льодяні кинжали роздирають наживо.
Янголе, брате крука, що то була за наживка,
на котру, спокусившись, клюнула і проковтнула голос
важкий, мов гора, вивернута назовні.

Обрушуєшся в мені, прірва під німбом.
Крижана течія. За нею посyха, ніби.

Advertisements