Так, я пишу схоже на інших, я пишу схоже на всіх.
У мене нема власного голосу, власної інтонації.
Я не можу сказати нічого нового, нічого старого по-новому.
Дещо я пишу гірше за всіх, дещо краще.
Те, що я пишу краще за інших, переважно дурня.
Те, що я пишу гірше за інших, теж дурня.
Дурня переймає мене там і там.
В погоні за великим, в погоні за малим.

Але я не переймаюсь:
пишу собі і пишу.
Не пишу собі і не пишу.
Пишу – не пишу, пишу – не пишу.

Ні, я дуже переймаюсь: я пишу як інші, схоже на інших!
В мене нема ні свого голосу, ні інтонації…
Я – не можу сказати нічого нового, нічого старого по-новому.
Інтуїтивно бачу, де добре, де погано.
Але не можу спинитися, пишу, як виходить.
Себто, абияк, наклацую, тільки б не мовчати.

Гірше за інших, краще за інших, без різниці.
Дурню, так чи інак.

Шиворот навиворіт, дурню завжди дурню.
Варту уваги, не варту уваги, без ваги.
З пустого в порожнє: дурню? Дурню.
З наснагою, без наснаги: пишу, не пишу, пишу.

Безґлуздий маятник поезису, бляха муха.

Advertisements