Наче хтось клацнув вимикачем –
і раптом осяялося все довкола:
безлад сплутаної трави, кілька мух
поспішають зайняти чергу
до тільця свіжозбитої машиною білки.
Сонячне світло сочиться через листки
на ворсисту кору.

Лінії на долоні ні про що не свідчать.
Мурахи тягнуть на спинах
полеглого в корисній справі товариша.
Звук, на котрому ти зосередилась –
голосна, а не гулкий коридор у ніщо.
Ти проживеш довге і беззмістовне життя,
черепаxo, ставши свідком моїх пригод.

Ні, я не потрошитиму тебе, не очищатиму панцира,
не майструватиму ліри, не тішитиму
гіпотетичного читача ні ласкавою брехнею,
ані злою вигадкою. І вже точно
не різатиму правду-матку. Просто заживемо,
як тварина з людиною. Ти – між міцними щитами,
я – вивернута назовні вразливим органом,

ледве розуміючи,
ледь не співчуваючи.

Advertisements