Не читала пліток у пресі, та вже здогадуєшся:
він теж любить колісниці, запряжені добірними огирями,
гамір фестивалів, нічні грища між смолоскипами,
трагедію вдень, коли з лиць людей по той бік амфітеатру
можна зчитувати Есхіла, навіть оглухши.

Народжений рабинею, ти на всі сто належав дому його, Нікомахе.
Міг бути проданим за борги, конфіскованим за переступи.
Німфи та смертні − богу, рабині − господарю.
На того, хто слідує прикладу божому, чи личить сердитися?

Зачатий, можливо, й без примусу. Можливо, в любові.
Одинак у мами, не обділений ласкою тата, однак як воно
очолювати власним іменем струнку типологію чеснот,
вивчати мапу мімезису по непідступних засновках?

Сходи кришаться під вагою досвіду. Не спиняйся.
З часом ти призвичаїшся діяти, як треба, коли потрібно.
Раб не може стати ані чеснотним, ані щасливим.
Це не його вина, цьому виною випадок.

Он хто обтяжений божим благословенням: герой трагедії
осяяний прожектором, стрункий, махає долонею з оксамитової ложі.
Зал встає перед ним навшпиньки, аплодує.
Молоденька актриса жбурляє вгору іграшкову гранату.
|| оксана максимчук

Advertisements