Може, і не в майстерності справа, і все воно просто штука:
всі ці наголоси, рівні, як зуби під пристроєм ортодонта,
але з розхитаними коренями; вставна щелепа метрики в склянці біля ліжка;
симетричні двійнята рим в крихітнім круглім люстерку на тонкім держаку.

Звісно, снідаючи, вирушаючи на пляж чи до бару, йдучи спати
я знімаю обридлі коректуючі механізми, дарую переднім і заднім волю
тертися один об одного голою емаллю, пірнати
в спінені фонтани один попри другого, як Аніта з La Dolce Vita.

Звична мова виспівує оди вольності, аж глянь – сама іде в упряж
без всяких бантиків, стрічок, дзвіночків, без цукрового кубика, без ласки.
Нащо ступати рівно, якщо чільні чесноти – чесність, справжність?
Та такі вже ми є: любимо повертати голови в інший бік, зводити
з визначеного курсу, наче кулю, наповнювати уяву гарячим повітрям.

Advertisements