В жито з серпом ввійшов що за один, і звідки?
Літер жилавий шовк хто нерівно клав, не скручував у снопи?
Збувся чий смисл, між зубів затиснений, мов вуздечка
задубіла від смоляної слини?
Вирвався ритм коли?
І чому
саме тут
підійнявся на пальчики, наче перед стрибком у басейн,
або неочікувано наштовхнувшись на кротячу гірку
чи розтерзаного соколом ховраха?

Метушуся у сутінках,
а проте коли вірш викочується, блискучий, мов мідний диск,
все стихає.  Лиш глухе, наче струм, сичання,
легіт в легенях та пальці
рухаються по клавіатурі приголомшеним крабом,
випробовуючи нечутну мелодію,
станси – нові чи старі? – до Августи чи Августина.

Принаймні це все ще можна дозволити:
теплий пісок, а на ньому двоє
будують щось із мулу, заскорузлого водяного пір’я,
паличок та кісток.
Он гладкий камінь. Можна поцілити
просто в це нічиє ще житло, а можна дати
їм скінчити.

Уявила?

Advertisements