Є речі, про котрі не хочу думати, не хочу говорити, не хочу писати,
але часом вони наздоганяють мене в недоречних місцях:
за обідом з друзями, на прогулянці, перед барною стійкою.

Ніщо не свідчить про наближення цього, але лунає слово,
звук, чи образ прокочується, мов колобок, через окрайчик бачення,
майже за спиною. Я подумки озираюсь, а воно вже там:

підіймає опухлу хвилю, важкою тінню
навалюється на прозоре добре налаштоване оточення,
придушує немічні повстання розуму. Перемагає.

Advertisements