чорна жорстка трава
стала у головах
чорна сира земля
шкyрою на плечах
а над лицем його
чорний тріпоче стяг
чорно чорно чорно

Я лежу в траві, я чую спиною море, що під землею
шумить, солоне, спотворює голограми
навислих над нами,
вкутаних в крила, мов у савани.
Лум’єр нарізує час на смужки
щораз коротші.
Отче наш, тьохкає механізм. Наш отче.
Відтепер не з вами боротимусь –
а з тим, хто був тут донині.
Чуєш, як квітка, що вгризлась в тіло
розпускається всередині.
Він лежить у траві, він чує спиною море.
Вужчає об’єктив. Осяйне струмування крові.

чорна сира земля
домом нехай тобі
чорна жорстка трава
оперить руки твої
дівчини дві наспівують
пісню страшну, обі
чорні чорні чорні

Скиби могутні землі, вгорніть його, мов зернину.
Соком гірким наповніть тіло моє рослинне.
Я чую спиною море, море дихає в спину,
Море Червоне, що нам його, вперше вибраним,
пообіцяв розверзти обранець божий, провести
вузьким коридором між стін із крові всіх дванадцятьох:
Петра, Павла, Тадея, обидвох Яковів, Андрія,
Тому, Івася, Щуку, Філька, Симона, Матвея.
Всіх дванадцятьох з обидвох сторін накрило:
одна хвиля із заходу, друга зі сходу. Змикаються над нами.

чорна тебе земля
хлібом і сіллю стріча
чорний густий ручай
з тіла твого тече
скоро тобі вінчатись
он наречена твоя
чорна чорна чорна

Advertisements