Вузлику пупа, пубічна пір’їнко моху.
Глянь: в солоному лісі ховається чорне сонце.
Перев’язано сосни жилавим могутнім промінням.
Все тримається купи, любов’ю огорнене щільно.

Ліс здіймається вгору, мов гімн над розбитим військом.
Відступаю від ліній пунктирних на мапі потрісканій,
оступаюсь на сірій присипаній снігом стежині,
пробираюсь крізь м’якоть м’язисту, розсікаючи сухожилля.

Ззаду тріскає хмиз під непевною лапою звіра.
Чути хлюпання крил та гортанний стривожений заклик.
Глиця мліє, грибниць пуповиння набухло.
У грудинці ворсистій набрякле осердя бухкає.

Advertisements