одновимірні чорні чоловічки
завантажені величезними торбами
балансують на линві горизонту

чоловічки більші за червоні дахи району варшавської
куди ми ходимо в гості та на велосипед
більші за позеленілу цибулину
церкви андрія,
але не більші
за нашу струнку багатоповерхівку;

з тринадцятого поверху
мені добре видно
як скрадливо вони рухаються
в їхніх торбах
червоні серця малят
живі серця малят
вразливі серця малят

чи ти ще на місці?

страшно страшно до смерті
я стискаю долоні докупи
міцно заплющуюся
і шепочу
раїсо максимівно, спаси мене
раїсо максимівно, спаси мене
райісу, спаси мене
    || оксана максимчук

Advertisements