Синиця за вікном клює шматочки сонця,
розкладені сушитись, мов плоди
улітку зібрані та не спожиті,
щоб на узвар різдвяний зберегти
серпневий спогад.
Довгим поцілунком
прикрашу жінку круглу снігову
і загорну в її пухнасту хустку
гостинця для дітей та чоловіка:
три лісові горішки чарівні.

У жовтих вікнах сцени із вертепу:
там цар сидить за напівтемним бюрком,
лице руками вкривши, в тім малюк
поважно розглядає подарунки,
а онде коси розплітає смерть.

Я все ще приміряю це життя:
світлини у раю з малим Адамом,
цей краєвид з вікна, горня суниць,
і паперовий сніг. Здається,
мені не личив світлий твій поріг.
|| оксана максимчук

Advertisements