Царські села твої, в них вирощують синій терлич,
перед вікнами мальви хитають розбухлими лонами,
вогняні когути перелічують зерна здивовані
і ковтають чекання дівоче. Благаю, облиш

тайно шлюбити з іменем кожну тваринку тендітну,
кожну квітку, комашку, знаряддя щоденних трудів.
Я розкреслила межі. Невже ти не цього хотів,
аби царством моїм остаточно заволодіти?

Світ тонкий, мов пелюстка. Крізь нього мене споглядаєш,
я ж дивлюся на тебе, сплітання тремкі й розплітання
незбагненних законів. Сколихується востаннє
квітка, й тихне. Метелик летітиме далі.
             || оксана максимчук

Advertisements