як гарно скрипить сніг
під алюмінієвими лапками санчат

ти біжиш підтюпцем, татку
ти мугикаєш одну зі своїх пісеньок
ти озираєшся, аби впевнитися
що загорнений в синтетичні хутра колобок
не котиться безсоромно вже із зовсім іншої гірки
а я посміхаюся, адже
відсьогодні мені звертатися до тебе на ви

чи означає це, що в мене тепер два тата?

вже через кілька тижнів
ви забудете натягнути на мене платтячко
і розстебнувши шубку вихователька виявить
що крім зелених колготок і тоненького гольфика
на мені нічого нема
я обидві зміни ходитиму в спортивному одязі
а вітя, це той, котрого завжди забирає дідусь у воєнній формі,
цей вітя ще кілька днів дражнитиме мене гімнасткаю,
поки два мої майбутні чоловіки, ромчик та андрійко,
не дадуть йому величезним кубиком y голову
і вітя не закохається в мене до безпам’яті

того вечора я казатиму вам ти
я бавитимусь сірниками я демонтую всі іграшки
я заплямую концертну сорочку я з’їм мамині помади
я понамальовую вуса королям-старим-вінграновським
я скину ремені в сміттєпровід

так мерехтять ліхтарі!
так забиває подих крихке морозне повітря!
так весело і нестерпно успадковувати ці пам’ять, лабіринти, темряву, цей                                                                                                                  мовчазний і повільний світ!
|| оксана максимчук

Advertisements