Омела на деревах та чорні грона пташині
дрібно-дрібно тремтять через паволоку сльози.
У останньому сні я збагнула Тебе. Залишилось
розгорнутися спогадам в колі Твоєму. Застиг

світ розкішний пухнастим ошаттям пелюсток,
зав’язалося сонце і обрій, набухнувши, вилився
за краї берегів. Не обмеження часом боюся,
а обмеження милістю.
   || оксана максимчук

Advertisements