Гіркнуть вишні в садах. На дахах випасаються тіні.
Між країв смарагдового глека, по лезу травинки,
обхопивши руками великий невидимий палець,
балансую над світом – і вже не боюся упасти.

Зволікаю втручатись в нестерпне загоєння меж.
Так волосся на палець накручуєш, в сон опадаючи,
розгортаючися мерехтливим триванням,
наче плівка поживна на рівній молочній поверхні.
      || оксана максимчук

Advertisements