Гостинні береги упевнених держав:
з верхівок гір не скочується камінь
мандрівнику назустріч, рівний гамір
не рветься за спиною, і кошмар

не припиняється, аби роздерши віки,
ти поглядом зустрівся з іншим, що
схилившись над тобою, чорний шов
твого терпіння розшиває. Викуй

підківку із молитви і рушай,
вглядаючись у дзеркала на ликах
різноколірних. Той, хто долю виткав,
забув тебе давно. Нехай.
       || оксана максимчук

Advertisements