Схід місяця. Поснулі пароплави.
Понурі хвилі злизують піщинки
із вервички слідів. Звертай направо.
В прозорім серці кущика ліщини

поміть гніздечко із пером у крапку.
Вдихни глибоко. Десь палають трави.
На вилицях сліди пташиних лапок.
Перехрестившися, звертай направо.

Минай будинок із вікном освітленим.
Не зачепись плащем за кущ шипшиновий,
згадавши раптом, як колись між квітом
рожевих маків ти ловила диво

чотирикриле, що припало тихо
до маточки, тоді знялося плавно,
і, розправляючися, довго дихало
на неба плівочці. Звертай направо.

Долонями в глибокій павутинці
старанно відхиляй соснові китиці,
що дряпають легесенько. Навчися
ходити колом. Вчися не дивитися

назад, уперта. Все одно повернешся
туди, звідкіль прийшла. Непевно ступиш
у власний слід. Над острівцями вересу
постій, помовч, і крок роби наступний,

і знов і знов і знов звертай направо.
Вивчай нічні дерева, тіні звірів
невидимих тобі. Вологі барви
припливів та відпливів. Ти повіриш

в складну можливість полюбити долю,
у те, що зорі, океани й хмари
з’явилися і зникнуть із тобою.
Що все в твоїм житті було немарно.
                          || оксана максимчук

Advertisements