погодься
так довго мовчати
негоже

громадяни города гордого
ходять похмурі
ховають очі один від одного
уникають розмови

рабів замикають щільніше
годують краще, шмагають менше, жаліють більше

хтось напише, що його бачили
в променях сонця осіннього
він голубив голуба

хтось напише, що його бачили
по той бік річки
він кропив хлопчикам голови

хтось напише, що тіло його
перетворилось в золото
і кожному праведнику
дістанеться по шматочку
з кривавим рубінчиком на рубчику

лучнику
чи не ти з муру міського споглядав, як
голова його, голова здіймалась над містом
мов велика повітряна куля
діти бігли за нею вслід, сміялись, хапались за кучері

лучнику
чи не ти з муру міського споглядав, як
голова його, голова, зацяткована щедро тілами,
відкидала веселу тінь на будинки, на храми,
а батьки непорушно стояли, різьблені гримасами жаху

лучнику
тихо
в місті, відколи їх не стало
     || оксана максимчук

Advertisements