Пилом вкрилось обличчя моє, Посейдоне.
Я, здається, став схожий на тих хитромудрих рептилій,
що ні теплі, ані холодні, в хлоп’ячих долонях
мертвим тільцем чекають, як Мойри пальці застиглі

оживуть, обітнувши задовгу давно уже нитку,
чи ввіткавши у неї ще дрібку тоненької пряжі.
Ув одному убранні приходжу і взимку, і влітку
до порога твердого твого. І колись ти накажеш

молодому слузі провести мене в темні покої,
втерти в ступні розтріскані жир, запахущі одежі
піднести мені. Спрагу мою загоїти
солодкавими пальцями. І перекреслити межі

між собою і мною ти спробуєш, боже шалений.
Охолола рибина братерства в твоїй невисокій короні
воскресає поволі. Ти вже не зможеш без мене.
Відсьогодні.
   || оксана максимчук

Advertisements