В блакитних пальцях ялини прокинувся птах,
голівку з кишені крила швидко вийняв, стулений дзьобик
на мене навів – і мене не побачив. Натомість
оглянув розпушені сонні свої володіння
і голос подав у гладкому окличному тоні.

Ця тепла весна почалась не сьогодні, а дивно.
Бо вперше з пухнастої бруньки прокльовується листочок.
Яєчка у гніздах дрімають, і кожне вже хоче
постукати серцем маленьким об синю шкарлупу.
І день, наче птах, викрадає по крихті у ночі.

Скляні намистини нанизує ангел на віття,
повіки важкі підіймає, штовхає між вії,
в самісінький теплий кришталик за крижами чоловічка,
розсипчасте сяйво. І знаю, що зайве,
питати: Хто злодій, жахливий, неквапний,
котрий викрадає богів та підпалює мапи?
   || оксана максимчук

Advertisements