в камерах мого серця
мешкаєте ви, зерна смерті
пальчиками накладаєте на рожеві стулки
імена свої та коханих
вимальовуєте звірів, що їх зустріли
ловите старосвітськими сачками зграйки метеликів
та блакитних рибок, що мчаться повз

в камерах мого серця
перемовляєтеся через стінку
близнюки, розлучені при народженні
привчені до самотності, до самості
кожен з вас прагне іншого,
голосом іншого
оповідаючи,

як воно, жити у м’язі
тісному й неспокійному:
ритмічно скорочуючись,
він то пірнає до п’ят,
то здирається в скроні,
часом чую його у мізинчику:
зачаївшися, пише листи додому
   || оксана максимчук

Advertisements