Tags

Ці дні побідні пропливли
повз нас, немов рудий ковчег
старого Ноя.
Ми ж були водою,

що той ковчег несла на сильних хвилях,
і хвилюванням м’язів молодих
підносила його все вище, щоб
золотогриве сонце теж знайшло
свого рудого двійника у ньому.

Стареча сліпота ветхого Ноя
спрямована була столицим рухом
палаючих очей, і тіл, і рук, що
вели його, мов іграшковий човник,
до України.

Ти, в клітинах
бездомних наших підсвідомим спомином
тремтіла, наче крила голуба,
котрий приніс калини ґроно,
аби віддати безіменним водам.

І гордо плакали ми:
Вдома,
Ми
уперше вдома.
                                                            || оксана максимчук

Advertisements