Tags

Долоні прикладу до кованих решіток
холодних ребер. Тут молився хтось
сьогодні ще. Мене ж, пропахлу світом
у цьому храмі не впізнають, тож

невидима для всіх, я все стоятиму,
крізь себе пропускаючи, мов нитку,
присутність того, хто попід лобатими
мальованими стелями затих у

задуми срібних сітях. Наче зав’язь
в яєчку, наливаюсь темним соком;
пульсуючи, наповнююся. Замість
свого єства ступаю у широку

ріку, що тіні форми виточені
лоскоче теплим димом. І джерел уже
я не шукаю, тихо виливаючись
у те, що завжди далі, за межею.
        || оксана максимчук

Advertisements