Тісно в синяві цій, що вплітає тебе, наче перл,
у мереживо ніжне принишклих нічних силуетів.
Велетенське довкола усе, тільки ти, що завмер
десь на дні сновидінь, мізернієш, мов пташка у леті

догори. Майже зникнувши, знов
вибудовуєш свого єства лабіринти понурі
і блукаєш самотнім чудовиськом поміж будов,
а навколо стискаються м’язи округлених мурів.
   || оксана максимчук

Advertisements