Мені все ще не зрозуміло,
як гола зернина вдягається в образ матері, крізь сон
виношує в собі надію на подібність,
відчайдушно леліє пам’ять. Як
уважно вивчає коди свого походження, aби
не помилитися, ставши
кущем або квіткою
замість звіра чи дерева.

Мій отець, моя мати, Ти теж
споглядаєш мої перетворення
із насінини у колос,
із колоса в колесо,
із колеса в рух,
із руху в час.
                                                            || оксана максимчук

Advertisements