Поміж яблунь непевне глухе шарудіння ситцю.
Крок наліво, вперед, два направо. Трава, мов звір,
пружно м’язами грає. І сонячні плями на лицях
повертають мій сон, що занадто повільно зрів

під повік золотими листками, мов яблуко кругле.
Я ступаю так тихо, що чую, як в коконах сірих
розпускаються тріщини, та розливаються смугами,
мов стрічки молодої, стежки. І не знаючи міри,

обважнілі орошені дзвони вдаряють разом,
з сотень лялечок бризкає сита палітра крил!
Я вкриваюсь долонею, й сині могутні спазми
котять мною: нарешті Ти заговорив.
         || оксана максимчук

Advertisements