Tags

… Густа, блискуча метафорика, розкута, багата мова, по-своєму конструйований вірш: іноді верлібровий, а здебільшого, асонансно-римований, не штучний, не раз бурунний і летючий із постановкою виразного індивідуалізованого поетичного голосу й творчої манери, з медитаційним рефлектуванням — все це настільки яскраве на тлі нашої здебільшого ялової поезії, таке вишукане, культурне, а водночас по-своєму несподіване, що я, прихильник старовинної поезії, який у сучасній рідко знаходить суголосні собі одкровення, був просто зачарований і подумав: “Як добре, що вони приходять, ці юні!” Адже вже на прикладі її віршів можемо увіч побачити: прибула у наш несталий світ така, яка володіє дзвінким, розумним і глибоким Словом, що здатне не тільки зворушити, але й наповнити душу живою водою справжньої Поезії [… повністю тут …]

Андрій Содомора в післямові до добірки у “Дзвоні” резонно написав: “Відчутна в поезії О. Максимчук невідпорна потреба самовираження, а не просто, як часто буває, бажання писати поезію аби вважатися поеткою. Самовираження ж неодмінно веде за собою пошуки відповідних поетичних образів (я б тут поправив шанованого автора: не пошуки, а вилив, не раз стихійний — В.Ш.), що передавали б саме авторське світобачення і світовідчування. Є тут чимало цікавих знахідок — свіжих образів — і це безумовно засвідчує поетичний хист авторки” (С.31). Мене ж найбільше зацікавило, окрім сказаного, ще й уміння поетеси передати мову душі на сугестивному рівні саме через систему отаких нестандартних образів та метафор, відтак вірш стає ніби закодоване самоодкриття саме того часу, в обставинах якого митцеві доводилось жити. На моє глибоке переконання безпредметної поезії, без унурення у сущий час, без вогню, що виникає від скрешення із цим часом, бути не може, хіба імітована, хоч це не завжди (а то й цілком) має бути система ідеологічних реалій, скоріше навпаки: кожному часові властива своя таємна мова душі.

Advertisements